​

Криза трьох років: зрозуміти, а не здолати

​

Період раннього дитинства є важливим етапом у становленні та розвитку особистості. Цей період завершується кризою трьох років, або «кризою впертості», як часто називають це явище батьки. Проте чи буде дитина проявляти впертість затято, залежить саме від батьків.

 Третій рік життя називають критичним через системні зміни у психіці дитини, новий етап у формуванні її особистості, а не через зрослу вередливість, що найбільше дратує батьків. Зміни в поведінці дитини є лише зовнішнім проявом глибинних перетворень. Для того щоб поведінка малюка не сердила й не дратувала батьків, насамперед вони мають розуміти ті зміни, які з ним відбуваються, і приймати їх як обов'язкову умову його зростання.

Кризовий період засвідчує один із важливих моментів розвитку дитини раннього віку — усвідомлення себе як окремої істоти, яка має власні бажання, що не завжди збігаються з бажаннями інших. Це спричиняє появу нового ставлення дитини до дорослих і до самої себе, яке полягає у тому, що дитина:

• порівнює себе з дорослими;

• прагне наслідувати дорослих у поведінці, діях;

• намагається реалізувати прагнення «бути дорослим»;

• демонструє свою самостійність і незалежність;

•  протиставляє власні бажання вимогам дорослого.

 Науковці переконують, що вікові кризи є невіддільною скла­довою психологічного розвитку малюка і є абсолютно нормальним явищем.

Вікові кризи — це особливі, відносно нетривалі періоди роз­витку людини. Для них характерні різкі психологічні зміни. Вікові кризи є нормативним процесом, що необхідний для нормального поступального руху особистісного розвитку. Вікові кризи пов'язані з системними якісними перетвореннями діяльнісної, соціаль­ної та особистісної сфер. Вікові кризи виникають на зламі вікових періодів та є свідченням переходу дитини від одного вікового періо­ду до іншого.

Якщо вікова криза є нормальним і обов'язковим явищем у розвитку кожної дитини, то її негативні прояви, а надто їх ін­тенсивність є явищем індивідуальним, яке залежить від інди­відуально-типологічних особливостей дитини, соціальних умов та особливостей виховання в сім'ї тощо. Саме специфіка цих чинни­ків, і особливо їх поєднання, може загострювати спілкування між батьками та дітьми в цей період і зробити кризу критичною. Тому маємо надзвичайно широку палітру проживання дитиною, зокрема, кризи трьох років: від майже безболісного до патологічного.

Хоча назва кризового періоду вказує на конкретний вік — кри­за трьох років — термін її виникнення, як і перебіг, є суто індиві­дуальними.

Зважаючи на ін­дивідуальність розвитку кожної дити­ни, маємо зазначити, що криза трьох років може проявитися як у два з по­ловиною роки, так і після трьох. А її за­вершення засвідчить перехід від ран­нього дитинства до дошкільного, що також відбувається за індивідуальним сценарієм розвитку, а не одночасно із задмухуванням свічок.

Суть кризи трьох років полягає у психологічній емансипації дитини від дорослого. На певному етапі розви­тку дитина відкриває для себе, що вона є джерелом своєї волі і починає ви­пробовувати межі своєї незалежності й самостійності. У такий спосіб дитина усвідомлює себе самостійною особистістю, яка має власні бажан­ня, а отже, і прагнення їх відстояти. Різка зміна поведінки дитини викликає у батьків різну реакцію: від легкого здивування до катего­ричного не сприйняття. І саме батьківське заперечення проявів дитячої самостійності спричинює появу негативних симптомів у пове­дінці малюка.

Для того щоб зрозуміти поведінку дитини, батькам і педагогам варто знати особливості прояву симптомів кризи. Кризу трьох років першою описала німецький психолог Хельза Келлер. А найпо­вніше семизір'я симпомів кризи представив видатний радянський дитячий психолог Лев Виготський.

Симптоми кризи трьох років:

Негативізм — прагнення постійно перечити дорослим. Дитина говорить «ні» навіть у тому випадку, коли насправді воліла б сказа­ти «так», бо вказівки йдуть від дорослих: малюку ж украй важливо утвердитися у власній думці, довести ін­шим, що він може мати самостійну пози­цію, відмінну від позиції дорослого.

Упертість — прагнення завжди від­стоювати свою вимогу. Досить часто дитина при цьому заганяє себе в паст­ку: вона рада була б відмовитися від початкової позиції, але не може — просто тому, що має наполягти на своєму за вся­ку ціну.

Норовливість — заперечення тих норм і правил, які були встановлені ра­ніше й до яких дитина начебто вже зви­кла за перші роки свого життя. Вона руйнує бар'єри — пручається, перевіряє на міцність будь-яке з існуючих правил. Цим і пояснюються такі поширені про­блеми цього віку, як раптові порушення режиму — відмова спати у звичний час, відмова від їжі, яку раніше їла із задово­ленням тощо.

Свавілля — прагнення дитини все робити самостійно, саме те наріж­не «Я сам!». Прояв ініціативи власної дії, що не відповідає її можливостям і спри­чиняє додаткові конфлікти з дорослими.

Протест-бунт — дитина знаходиться у стані безперервної ві­йни з оточенням, насамперед із батьками.

Знецінювання — дитина, ще вчора така ласкава й ніжна, рап­том починає лаятися, обзиватися, піддавати сумніву слова доросло­го і його авторитет.

Деспотизм — дитина не лише наполягає на тому, що все роби­тиме сама, а й намагається і дорослих змусити «танцювати під свою дудку». Для багатьох батьків це виявляється справжнім шоком: рід­не маля командує, вимагає, наполягає!

Причинами виникнення негативізму, впертості, свавілля - власне негативних та інших симптомів кризи у поведінці дитини проявів — здебільшого є:

• обмеження самостійності й особистої ініціативи дитини;

• часте й неадекватне застосування заборон і покарань;

• гіперопіка у вихованні (надмірне опікання);

• неузгодженість та непослідовність у вимогах близьких до­рослих.

Якщо батьки приймають зміни, які відбува­ються з дитиною, забезпечують можливості для проявів її самостійної діяльності — вони задовольняють потреби розвитку дитини. І саме тому негативні симптоми є більш м'якими. Іноді криза трьох років може протікати без жодних явних негативних проявів. У кризі розвитку головне те, до чого вона призводить. Поя­ва таких якостей, як воля, самостійність, гордість за досягнення є ознакою адекватного розвитку особистості дитини на цьому віковому етапі.

Якщо ж батьки всіляко наполягають на без­умовному дотриманні існуючих правил і виконанні своїх вимог, то наражаються на затяте відстоюван­ня дитиною себе і своєї незалежності. Тож у такому випадку інтенсивність негативних проявів кризи є високою. Головне завдання батьків — не допус­тити закріплення в поведінці дитини крайніх форм негативних проявів кризи.

Будь-які зміни не виникають раптово. їм передують поступові пе­ретворення, певні особливості у поведінці дитини. Наближення пері­оду змін в особистісному розвитку дитини можна визначити за та­кими ознаками:

• проявляє інтерес до свого зображення у дзеркалі, на фото­графіях — розглядає себе, називає частини обличчя, тіла, знає їх функції, виділяє особливості своєї зовнішності;

• говорить про себе і свої дії від першої особи, вживає сло­ва — «я», «не я», «я буду», «я не буду», «я сам», «моє» тощо;

• прагне виділити «окрему територію», що належала б тіль­ки їй (залізає в шафу чи великий ящик, будує свій «буди­нок» — огороджує частину кімнати всіма підручними пред­метами й там грається);

• проявляє інтерес до свого зовнішнього вигляду (любить надягати нові речі, стає перебірливою щодо одягу, намага­ється бути охайною);

• звертає увагу на оцінку своєї діяльності з боку дорослих, прагне отримати від них визнання своїх досягнень.

Наявність хоча б двох із перелічених ознак свідчить про початок самоусвідомлення дитини, а отже, батьки мають час для того, щоб переосмислити та перебудувати свої стосунки з нею.

Пам'ятка для батьків, діти яких переживають кризу трьох років

Варто:

• підтримувати атмосферу любові, ласки, безпеки й забезпечувати захист;

• давати прості та чіткі інструкції, що ними дитина може керуватись;

• підтримувати і хвалити за досягнення;

• учити дитину основних правил безпеки;

• встановлювати розумні межі поведінки і стежити за їх виконанням;

• радіти розумовій активності та сприяти її проявам у дитини;

• приділяти дитині час і забезпечувати можливості для розвитку її мислення;

• дозволяти дитині виражати як позитивні, так і негативні емоції;

• показати дитині різні способи вираження своїх почуттів;

• залишатися спокійним під час спалахів гніву дитини — не поступатися, але й не зловживати владою;

• називати почуття, що їх переживає дитина в конкретній ситуації, та озвучувати їй свої переживання;

•  виражати своє невдоволення лише щодо вчинків дитини, а не до неї

• ставитися до дитини, як до «чудової, надзвичайної трирічки».

Не варто:

• конкурувати за владу з трирічною дитиною;

• вважати, що хороші батьки — це ті, в яких дитина слухняна;

• пригнічувати дитячу активність і самостійність, карати за імпульсивність;

• ставитися до дитини, як до «жахливої трирічки»;

• відмовлятися встановлювати межі й вимоги до поведінки дитини;

• очікувати забагато від дитини, наче вона вже і справді доросла;

• гадати, що дитина гратиме з іншими дітьми раніше, ніж навчиться грати біля них;

• соромити та ігнорувати дитину.